|
Обґрунтування вибору проблеми
У сучасних концепціях розвитку освіти наголошується, що освіта повинна не тільки забезпечити майбутніх фахівців глибокими знаннями, але й сприяти розвитку особистісної позиції школярів, формувати чіткі орієнтири життєдіяльності, уміння виокремлювати істинні цінності. Таким чином, проблема формування системи цінностей є однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практиці, що викликана нестабільністю сучасного світу, надзвичайно широким впливом засобів масової інформації, відсутністю зв’язку поколінь, розбалансованістю системи цінностей, розмитістю, невизначеністю духовних орієнтирів та власне і самого ідеалу людини.
Слід зазначити, що пошук нашою країною власних ціннісних основ – це пошук такої системи цінностей, що характеризує її генетично, зберігає класичні й утверджує нові ціннісні теорії, цінності й ціннісні орієнтації, є відкритою для позитивних запозичень, взаємодії з позитивними системами цінностей інших співтовариств і здатна забезпечити гармонійний розвиток людини, суспільства, цивілізації, природи, культури. Таким чином, актуалізується проблема пошуку засобів формування цінностей.
Проблеми демократизації сучасного суспільства, гуманізації відносин у суспільному житті не можуть бути успішно вирішені без модернізації всієї системи шкільної освіти України. У державних документах, що визначають перспективи розвитку загальноосвітньої школи, розроблено стратегію перебудови – через демократизацію та гуманізацію до нової якості педагогічної роботи, до школи розвитку, творчості, диференціації й індивідуалізації навчання, реалізації особистісно орієнтованого підходу до його організації.
Як показує педагогічна дійсність, у відносинах учителя та учня все ще домінує вчитель. Систематичне придушення особистості учня призводить до того, що учень не може набути досвіду активного діяча, здатного до самостійних дій та думок, і врешті виховується пасивна до соціальних проблем людина, не здатна до самоорганізації, критичного мислення, вияву самостійності, ініціативи й творчості.
Психолого-педагогічні дослідження Л.С.Виготського, Ю.М.Кулюткіна, В.І.Лозової, С.О.Сисоєвої, В.О.Сухомлинського дають підставу вважати, що формування творчої особистості учнів є можливим, якщо основою взаємостосунків вчителя й учнів виступає педагогічна взаємодія як інтегруючий чинник у навчальному процесі. Зокрема такою формою взаємодії в системі «вчитель – учень» виступає навчальний діалог.
Проблема діалогу не нова. З давніх часів існують різні підходи до використання діалогу в спілкуванні, підготовці людини до життя, до самостійної діяльності. Діалог як спосіб взаємодії, спілкування, духовного єднання і самоствердження особистості цікавив Сократа, Платона, Арістотеля, Теофаста. Вагоме значення в розробці окресленої проблеми мають роботи Б.Г.Ананьєва, Л.І.Божович, О.В.Запорожця, О.М.Леонтьєва, Х.Й.Лійметса, Б.Ф.Ломова, А.В.Мудрика, В.М.М’ясищева, де розкриваються теоретичні положення спілкування, конкретизуються різні його форми (у тому числі й діалогічне), вивчається їх продуктивність у навчанні. Проблемам діалогічного спілкування присвячені роботи А.С.Александрової, Н.П.Волкової, О.І.Головахи, В.О.Лісичкина, Є.О.Ножина, А.Б.Попова, С.Л.Рубінштейна, Н.М.Тарасевич, Т.О.Флоренської, О.А.Шеїна та інших. Діалог як форма спілкування та взаєморозуміння людей розглядається В.С.Біблером, А.В.Петровським, Ю.Г.Сенько, М.Я.Ярошевським. Ідея діалогічного підходу до навчання отримала розвиток у дослідженнях Г.А.Ковальова, Л.В.Кондрашової, О.М.Матюшкіна, Ю.М.Кулюткіна. Методологічну основу складають рекомендації сучасних українських вчених: Ю.Ковбасенка, Н.Волошиної, Є.Волощук, Г.Салащенко, О.Ткаченко та досвід педагогів Кіровоградщини: О.Гузь, О.Каєнка, Н.Полякової.
Проблема цінностей достатньо повно представлена в сучасній вітчизняній і закордонній науці. З філософської точки зору цінності розкривають С.Анісімов, В.Василенко, Ф.Гогоберідзе, В.Здравомислов, О.Золотухіна-Аболіна, Я.Розін й ін.; учені-соціологи В.Бакіров, А.Кавалеров, Н.Паніна, В.Ядов розглядають цінності суспільного життя й значення ціннісної свідомості; з психологічної точки зору цією проблемою займаються О.Асмолов, Ш.Надірашвілі, Д.Узнадзе, В.М’ясищев, Л.Божович та ін.; учені-педагоги О.Бондаревська, С.Вершловський, В.Гриньова, І.Ісаєв, Б.Ліхачов присвятили свої дослідження виявленню значення цінностей у навчально-виховному процесі. Слід зазначити, що педагогічні дослідження проблеми цінностей здійснюються в єдності з іншими важливими напрямами навчання та виховання, а саме: цінності в системі громадського, морального, естетичного, трудового виховання (І.Бондаренко, П.Давидов, Л.Крицько, В.Сагайда); цінності родинного виховання (А.Докукіна, В.Постовий, М.Стельмахович); особливості формування цінностей у різні вікові періоди життя людини: підлітків і старшокласників (Л.Ковальчук, Б.Ковбас, А.Малихін).
Ці наукові концепції дають змогу ефективно реалізувати вимоги Держстандарту з мов та літератури, а новизна підходу полягає в тому, що урок-діалог перетворюється на взаємонавчання.
«На уроках-діалогах, - стверджує С.Курганов, - діти приходять до тих або інших переконань, не просто засвоюючи зразки, запропоновані дорослими. Діти дістають можливість самостійно виробити свої переконання в зіткненні і боротьбі з різними і, навіть, протилежними типами мислення».
Які ж шляхи втілення навчального діалогу на уроках?
1. Шлях за системою розв’язання герменевтичних питань. Така модель може бути застосована на будь-якому уроці, коли учні від первинних вражень від прочитаного тексту (передрозуміння – термін М.Бахтіна) йдуть до глибокого аналізу тексту, що переростає у точку зору кожного читача про той чи інший твір, коли розкривається точка зору автора та модель світу, представленого ним у тексті. Саме діалог стає основним методом роботи на уроці.
2. Використання опорно-смислових схем, які створюються під час роботи на уроці.
3. Використання презентацій з асоціативними зображеннями, музичні твори тієї чи іншої доби.
4. Одним із методичних прийомів навчального діалогу є прогнозоване читання, тобто включення учнів в антиципіруючу діяльність (у перекладі з латини «антиципація» (anticipatio) означає прогнозування подій, складане уявлення про що-небудь).
Принципи уроку-діалогу:
1. Організація навчання на основі внутрішнього діалогу, властивого конкретній культурі, і на цій основі систематичного діалогу, спілкування між учнями, різними культурами, діалогу навколо основних «точок подиву» — вихідних загадок буття і мислення.
2. Організація сприйняття учнями матеріалу уроку його композиційній цілісності, проникнення у смислові та емоційно-зображувальні глибини, постійне сходження учнів до сутності вивчення тієї чи іншої теми, проблем, подій тощо.
3. Врахування первинного сприйняття матеріалу уроку учнями, розвиток його до глибокого діалогу з виявлення смислових зв’язків частин уроку та матеріалу в цілому.
З урахуванням практичної потреби використання діалогу в навчальній роботі й недостатнього теоретичного обґрунтування умов його результативної дії на особистість учня та якість засвоєння ним навчальних дисциплін гуманітарного напрямку, обрано тему дослідження «Навчальний діалог як засіб активізації діяльності учнів та формування їх цінностей».
Актуальність цього питання очевидна
По-перше, різні аспекти педагогічної взаємодії, можливості її форм у становленні творчої індивідуальності учнів поки що досліджені не всебічно, а тому відчувається гостра потреба в систематизації теоретичних основ і форм взаємодії вчителя й учнів у навчальному процесі.
По-друге, процес мислення розглядається В.Біблером як синтез діалогового спілкування й розумової діяльності. Знайти, підтримати, розвинути творчу особистість й закласти в неї механізми самовизначення, самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самовиховання й інші, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу й гідного людського життя, для діалогічної й безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією – завдання діалогічного підходу, вихідними положеннями якого є:
• ставлення до дитини як суб’єкта життя, здатного до культурного саморозвитку й самовизначення;
• ставлення до освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є особистісні смисли, діалог і співробітництво його учасників у досягненні цілей їхнього культурного саморозвитку;
• учитель – посередник між дитиною й книгою, дитиною та знаннями, здатний ввести у світ культури й підтримати дитячу особистість в її індивідуальному самовизначенні у світі культурних цінностей;
• у критичних точках діалогу, у точках його найбільшого напруження проблема діалогу стає завданням, яке разом розв’язують учитель й діти;
• учень з необхідності відтворює, а не повторює загальне.
По-третє, ефект здивування активізує пізнавальну активність учнів, що дає змогу організувати діалог знавців.
По-четверте, діалогічний підхід до вивчення предметів гуманітарного циклу забезпечує:
• Позитивну мотивацію до навчання.
• Керування процесом осмисленого сприйняття навчального матеріалу, стимуляцію відчуття краси, позитивних емоцій.
• Вміння ґрунтовно аналізувати та інтерпретувати текст.
• Розвиток самостійності й обґрунтованості суджень.
• Розвиток комунікативних вмінь.
• Розвиток пізнавальних та творчих інтересів.
• Залучення учнів до багатств світової духовної культури.
• Вміння пов'язувати зміст літературної освіти учнів з сучасним життям.
• Позитивну зміну рівня навчальних досягнень.
По-п'яте, світова література – унікальний предмет, оскільки надає змогу вчителеві не просто вчити, а ще й шукати разом з дітьми істини буття, виховувати людську душу, розкривати багатогранний потенціал особистості.
Мета
- створити умови для проведення практичних занять на основі навчального діалогу;
- зробити процес навчання цікавим як для учнів, так і для вчителя;
- підвищити інтерес в учнів до вивчення предметів гуманітарного циклу;
- сформувати вільну від стереотипів, критично мислячу людину, котра свідомо вибирає власні орієнтири та цінності, людину незалежної творчої свідомості.
Видатний педагог К.Ушинський неодноразово повторював, що навчання має завжди надавати дитині можливість діяльності, що відповідає її силам, і допомагати слід тільки там, де в неї не вистачає сил, поступово, з віком дитини послаблюючи цю допомогу. Таку саму думку розвивала вітчизняний педагог-просвітитель і вчений Софія Русова, наголошуючи, що вчителеві не варто у своїх викладах вичерпувати тему, учням слід надавати можливість самим доходити до її остаточного розуміння.
Учитель має постійно стимулювати в учнів прагнення піднятися вище того, що вже ними досягнуто, почуття власної гідності, добрий настрій при якому працюватиметься швидше й результативніше.
Шляхом до цього є поєднання методів і прийомів, які активізують пізнавальну діяльність усіх, без винятку. Учнів шляхом взаємовпливу: учитель – учень – учні – учитель.
Для досягнення цієї мети необхідним є:
- використання різних форм, методів організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня; створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
- стимулювання учня до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;
- підтримка учня в його бажанні знаходити власний спосіб роботи, аналізувати свою роботу та роботу інших учнів на уроці;
- створення на уроці умов для природного самовираження учнів та педагогічних ситуацій, що дають змогу кожному учневі виявити ініціативу, самостійність у роботі.
Завдання
1. Визначити такі технології та методи реалізації навчального діалогу в практиці:
- технології: розвивальне, диференційоване та інноваційне навчання; розвиток критичного мислення; створення проблемних ситуацій;
- методи: пояснювально-ілюстративний; репродуктивний; проблемний виклад матеріалу; частково-пошуковий; дослідницький
2. Визначити учня головною дійовою фігурою уроку – реалізація проблем творчого розвитку особистості.
3. Створити на уроці комфортне освітнє середовище.
4. Підвищити мотивацію навчання та активність учнів на уроці через застосування навчального діалогу як основної форми побудови уроку.
5. Запроваджувати педагогічні технології, спрямовані на всебічний розвиток учнів, а саме:
- формування в них культури життєдіяльності;
- розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей;
- формування прагнення пізнати себе, самовизначитися, а не формувати попередньо задані якості;
- підтримання активності кожного учня.
6. Запроваджувати інформаційні технології навчання, які забезпечують доступ до безмежних обсягів інформації.
7. Розробити дидактичне та методичне забезпечення для застосування на практиці отриманих результатів досліджень щодо реалізації поставленої проблеми.
8. Сприяти формуванню духовного світу особистості, її високої моралі, цілісних світо¬глядних уявлень, ціннісних орієнтацій.
9. Відкрити учням таїну слова, стерши з нього глянець повсякденного вжитку, вдивляючись у нього, виявити новий зміст звичайних для нас понять.
Презентація проблеми: 
|
